Адміністративна юрисдикція органів виконавчої влади
Автор: Сліпецький Марко Ігорович
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Правознавство
Інститут: Інститут права, психології та інноваційної освіти
Форма навчання: заочна
Навчальний рік: 2020-2021 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: АНОТАЦІЯ Сліпецький М.І., Остапенко О.І. Адміністративна юрисдикція органів виконавчої влади. Магістерська кваліфікаційна робота. – Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2021. Визначення сутності та характерних ознак адміністративно-юрисдикційної діяльності – це актуальна проблема від початку існування адміністративного права і перших досліджень, присвячених цьому питанню. Але сьогодні воно набуває нового значення, особливо у зв’язку з посиленням вимог суспільства до діяльності публічної адміністрації, ефективності забезпечення прав і свобод людини у сфері адміністративно-юрисдикційної діяльності. Зазначеній проблемі адміністративної юрисдикції присвячено праці вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема: В.Б. Авер’янова, В.І. Борденюка, Н.Т. Гончарук, О.П. Дем’янчука, Т.Т. Ковальчука, Т.О. Коломоєць, В.С. Куйбіди, Є.В. Курінного, А.Р. Мацюка, В.М. Олуйка, М.В. Чечетова, В.О. Шамрая, В.М. Шаповала, В.Я. Шевчука, Х.П. Ярмакі та інших науковців. Ученими здійснено значний внесок у розробку методологічних основ і понятійного апарату дослідження феномену адміністративно- юрисдикційної діяльності. Однак у процесі вивчення їхнього творчого доробку постає проблема прикладного рівня, яка полягає в тому, що доктриною не напрацьовано усталене визначення сутності цього правового явища, а відповідно і розуміють його не однаково. Кожен з науковців пропонує різні за обсягом (вузьке, широке) поняття адміністративної юрисдикції. Разом з тим досі не узагальнено характеристики та не сформульовано дефініцію, яка могла б стати основою для нормативного закріплення поняття адміністративно-юрисдикційної діяльності. Насамперед необхідно дати визначення терміна «юрисдикція». Це слово (jurisdictio) – латинського походження, складається з двох основ: jus – право та diсо – кажу [1, 870] та означає сукупність встановлених законом (чи іншим нормативним актом) повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення, тобто оцінювати дії фізичної особи або іншого суб’єкта права з точки зору їхньої правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників. Що ж стосується поняття «адміністративна юрисдикція», то ставлення до нього в науці неоднозначне. Перше наукове обґрунтування сутності адміністративної юрисдикції надане Н. Саліщевою. На її думку, адміністративна юрисдикція – це окремий вид виконавчої та розпорядницької діяльності, що пов’язана з можливістю реалізації у примусовому порядку відповідних адміністративно-правових актів, які визначають права та обов’язки учасників матеріальних адміністративних правовідносин. Особливості такого підходу дали підстави для вузького тлумачення змісту адміністративної юрисдикції. Наприклад, М.М. Тищенко вважає, що адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення [2, 196]. У багатьох наукових працях, де розглядаються питання адміністративної юрисдикції, за основу взято позицію, що адміністративна юрисдикція є частиною виконавчо-розпорядчої діяльності – підзаконної, правозастосовної, правоохоронної за своїм характером. Разом з тим ця діяльність – один із видів юрисдикції, що має всі ознаки такого способу правоохорони (наявність правопорушення, спору; змагальна процедура розгляду справи; обов’язковість прийняття юрисдикційного акта). Такий підхід було взято за основу, і на ньому ґрунтуються переважно всі сучасні погляди на види адміністративно-юрисдикційної діяльності, а також види адміністративно-юрисдикційних проваджень. Наприклад, Д.М. Бахрах зазначає, що адміністративно-юрисдикційний процес – це діяльність суб’єктів державної адміністрації з вирішення спорів, застосування заходів адміністративного і дисциплінарного примусу, що виконується в адміністративно-процесуальній формі [3, 146–147]. Відтак у сучасній науці адміністративного права сформувалося кілька точок зору щодо визначення сутності, змісту й обсягу адміністративної юрисдикції. У більшості випадків адміністративна юрисдикція визначається вченими як діяльність з розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення відповідних постанов у встановлених законом формах. Або – як врегульована законом діяльність уповноваженого органу, посадової особи щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративної відповідальності – адміністративних стягнень. Отже, вузьке розуміння досліджуваного явища відображає і відповідний підхід. На відміну від цього існує позиція, що ґрунтується на широкому розумінні сутності адміністративної юрисдикції, вона охоплює питання, що виникають у специфічний сфері правовідносин між державою та громадянином, передусім – при реалізації державної виконавчої влади. Таким чином, адміністративна юрисдикція у широкому розумінні розглядається як врегульована законом діяльність уповноваженого органу державної влади, посадової особи щодо вирішення індивідуальних адміністративних справ (спорів), пов’язаних з адміністративно-правовими відносинами громадянина або недержавної організації з державним органом (його посадовою особою) при здійсненні цим органом публічної влади, як правило, виконавчої влади. З погляду прихильників цього підходу здійснення юрисдикційної діяльності відбувається в межах розгляду будь-якого публічно-правового спору, в тому числі адміністративне судочинство [4, 423]. Отже, вбачається доцільним сформулювати власне визначення адміністративно-юрисдикційної діяльності. На нашу думку, під адміністративно-юрисдикційною діяльністю необхідно розуміти врегульовану законом діяльність уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, спрямовану на здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а також застосування заходів адміністративного попередження та припинення таких правопорушень з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі й гідності людини, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством. Ключові слова: адміністративна юрисдикція, органи виконавчої влади, адміністративно-юрисдикційна діяльність, провадження. Перелік використаних джерел: 1. Юридичний словник / за ред. Б.М. Бабія та ін.; уклад.: І.П. Бутко, Р.І. Гричук].2-ге вид., переробл. та допов. К.: Головна редакція УРЕ, 1983.872 с. 2. Адміністративне право України: підруч. за ред. Ю.П. Битяка. Х.: Право, 2000. 520 с. 3. Бахрах Д.Н. Административное право: учебн. Д.Н. Бахрах. М.: Норма, 2001. 288 с. 4. Іщук О.С. Поняття адміністративної юрисдикції: проблеми дефініції. Форум права. 2011. № 1. С. 419–424 5. Анохіна Л.С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07; Національний університет внутрішніх справ. Х., 2001. 15 с. 6. Пилипенко А. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів виконавчої влади: питання теорії. Право України. 2004. № 2. С. 26–31 7. Шоптенко С.С. Органи внутрішніх справ України як суб’єкти адміністративно-юрисдикційної діяльності. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2015. Вип. 34. Т. 2. С. 155–158. 8. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: моногр. К.: Юрінком Інтер, 2004. 528