Резильєнтність як стратегія виживання в умовах війни
Автор: Ковальчук Амалія Джавідівна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Соціальна робота
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2022-2023 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Війна, життя в зонах конфлікту, втеча та вимушена міграція можуть створити або збільшити ризик широких наслідків прямих і непрямих ризиків для фізичного та психічного здоров’я, особливо для дітей та осіб, які піклуються про них, і позбавляє дітей можливостей розвитку та доступу до основних ресурсів. Вплив на здоров’я дітей є наслідком фактичного насильства над ними самими та їхніми сім’ями, а також через неадекватне медичне обслуговування, недоїдання, інфекційні захворювання та страждання, заподіяні їхнім сім’ям. Глобальний тягар наслідків війни та міграції для психічного здоров’я є величезним із високим рівнем поширеності депресії та посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у постраждалих від війни країнах. Втеча та вимушена міграція є додатковими факторами ризику для психічного здоров’я дітей, особливо для неповнолітніх без супроводу, розлучених з батьками. Окрім наслідків для фізичного та психічного здоров’я, збройні конфлікти спричиняють великі витрати, оскільки базові соціальні послуги погіршуються, існуючі комунальні поділи збільшуються, місцеві економіки руйнуються, шкільне навчання порушується, а освітні можливості зменшуються. У сукупності ризики, пов’язані з війною, життям у зонах конфлікту, втечею та вимушеною міграцією для дітей, є різноманітними та можуть мати вплив на фізичне, психічне, соціальне благополуччя та розвиток протягом усього життя. Війна має величезний вплив на дітей, починаючи від миттєвих реакцій на стрес і підвищеного ризику певних психічних розладів — ПТСР, депресії та тривоги — до широких наслідків розлуки з батьками та втрати безпеки. Таким чином, досвід дітей під час і безпосередньо після війни помітно суперечить потребі та праву розвиватися в безпечному середовищі. В останні три десятиліття зростає інтерес до динамічного процесу, що посилює позитивну адаптацію дітей, які ростуть під впливом негативних умов. Цей процес, який називається побудовою психічної стійкості або «резильєнтність», означає здатність особистості протистояти патологічним або травматичним життєвим ситуаціям, завдяки сприятливим близьким, віддаленим оточенням, таким як сім’я, однолітки, вчителі та вихователі, створює умови для позитивного зростання та розвитку. Знання про явище стійкості та його сімейний контекст дозволяють свідомо створювати середовище для дітей та підлітків більш сприятливим для тих, чиє життя зазнало втрат, травм чи негативних змін. У соціальній та психологічній літературі багато місця приділяється дітям, які ростуть у складних життєвих обставинах. Сучасний світ, сповнений поспіху, карбування роботи та цивілізаційних хвороб, призводить до того, що тисячі дітей та молоді виховуються батьками, які є психічно хворими, залежними та застосовують домашнє насильство. Діти, які виростають в умовах хаосу, травм і насильства, безпосередньо піддаються надмірному стресу і часто стають жертвами невідповідних умов життя: вони, як правило, відчувають емоційні, шкільні та соціальні проблеми (Yeager, D. S., & Dweck, C. S., 2012). Більшість дослідників схильні трактувати концепцію «стійкості» не як постійну особливість дитини, а як багатофакторний процес подолання несприятливих умов розвитку та ведення до позитивної адаптації (Flynn, Dudding, & Barber, 2006; Masten, 2006; Schofield & Beck, 2005; Stein, 2006; Ungar, 2004). З точки зору втручання, основним принципом, що випливає з існуючих досліджень, є те, що стійкість спирається, найголовніше, на міцні стосунки. Отже, найбільш доцільним шляхом сприяння стійкій адаптації є забезпечення того, щоб діти якнайшвидше отримували підтримку від дорослих. Поняття «резильєнтності» розглядається також у контексті теорії сильних сторін (англ., strength perspective) (Arnold EM, Zimmerman M. A, 2013). У цьому підході резилієнтість означає навички, вміння, знання та відкриття, що накопичуються з часом у результаті вирішення проблем та боротьби з викликами. Це означає, що під час та після надзвичайної ситуації збереження благополуччя відбувається за рахунок тих ресурсів і здатностей, які вже наявні й добре розвинені в конкретної людини чи громади, або які вона успішно розвиває під час опанування складною ситуацією. Теорія сильних сторін (strengths perspective theory) в практиці соціальної роботи має такі ключові визначення: 1) наснаження, що передбачає підтримку індивідів, сімей і громади у віднайденні та використанні їхніх сильних сторін; 2) резилієнтність, що означає наявність навичок, вмінь та знань, які розвиваються згодом у результаті подолання життєвих негараздів та боротьби з викликами. Йдеться про те, що відновлення життя окремого індивіда чи громади після надзвичайної ситуації може відбуватися завдяки тим ресурсам і здатностям, які в них добре розвинені. Теорія сильних сторін не ігнорує патологію чи проблеми, а радше визнає можливість зміни, зростання та навчання. Сильні сторони клієнта виявляються в ньому самому як в особистості, в стосунках (наприклад, із друзями або членами родини), їх спільноті та суспільстві (Іванюк, І. В., Богданов, С. О., Гірник, А., Залеська, О. В., Соловйова, В. В., Чернобровкіна, В. А., & Чернобровкін, В. М., 2017). Фактори ризику також можуть проявлятися на різних рівнях. Ці ризики та захисні фактори впливають на формування резильєнстсті. Соціальні працівники відіграють важливу роль у визначенні ризику та факторів захисту. Інтервенції соціальних працівників повинні бути спрямовані на зменшення факторів ризику та зміцнення факторів захисту. Об’єкт дослідження за носієм проблеми: діти, які опинилися в умовах війни. Об’єкт дослідження за загальною проблемою: формування резильєнтності в умовах війни. Предмет дослідження: особливості використання методів соціальної роботи у формуванні резильєнтності, в дітей які опинилися в умовах війни. Мета дослідження: розкрити особливості застосування соціальним працівником методів, що сприяють формуванню резильєнтності в дітей, які опинилися в умовах війни. Ключові слова: позитивна адаптація, стійкість, резильєнтність, сильні сторони, ресурси, загрози, воєнний конфлікт. Перелік використаних літературних джерел Flynn, R. J., Dudding, P. M., & Barber, J. G. (Eds.). (2006). Promoting resilience in child welfare. University of Ottawa Press. Masten, A. S., & Obradovic, J. (2006). Competence and resilience in development. Annals of the New York Academy of Sciences. Yeager, D. S., & Dweck, C. S. (2012). Mindsets that promote resilience: When students believe that personal characteristics can be developed. Educational psychologist. Zimmerman, M. A. (2013). Resiliency theory: A strengths-based approach to research and practice for adolescent health. Іванюк, І. В., Богданов, С. О., Гірник, А., Залеська, О. В., Соловйова, В. В., Чернобровкіна, В. А., & Чернобровкін, В. М. (2017). Підготовка вчителів до розвитку життєстійкості/стресостійкості у дітей в освітніх навчальних закладах.