Підвищення адаптивності архітектурних рішень громадських будівель в умовах динамізації життєдіяльності
Автор: Кунанець Ігор Михайлович
Кваліфікаційний рівень: магістр (ОНП)
Спеціальність: Архітектура та містобудування (освітньо-наукова програма)
Інститут: Інститут архітектури та дизайну
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2020-2021 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: На базі аналізу сучасного досвіду проектування адаптивної архітектури виявлено, що з впровадженням інтерактивних технологій і сучасних надбань у галузях конструкцій та матеріалів адаптивна архітектура отримала поштовх до розвитку. Дослідження підтверджує соціальні, економічні та екологічні переваги адаптивної. Результати дослідження можуть стати базою для створення необхідних методик проектування, що допомагатимуть формуванню адаптивного середовища, яке легко адаптуватиметься до мінливих потреб суспільства та факторів навколишнього середовища. 1. В результаті огляду передумов та аналізу досвіду проектування адаптивної архітектури окреслену вісь еволюції поняття адаптивності в архітектурі. Сформульовано періодизацію адаптивної архітектури з виділенням приблизних хронологічних меж та тенденцій розвитку на кожному етапі: - інстинктивний період проектування.(від IV-III ст.до.н.е. – до 1900р.) Адаптивність як необхідність для виживання; - науково-експериментальний період проектування.(від 1900 – до 1950р.) Адаптивність як експериментальні поодинокі розробки, концепції; - утвердження адаптивної архітектури як напряму.(від 1950 – до 2000р.) Адаптивність затверджується як напрям в архітектурі, а також в термінологічному плані; - інноваційно-професійний період проектування.(від 2000 – до сьогодення) Адаптивність як тренд та необхідність для повноцінного функціонування міст, для збереження можливості комфортного існування майбутніх поколінь. Виявлено, що тенденція розвитку адаптивної архітектури сьогодні, перш за все, пов’язана із використанням сучасних інтерактивних технологій. Виявлено, що для новітньої адаптивної архітектури характерним є поєднання одразу декількох аспектів: мобільність + інтерактивність, можливість трансформуватися + інтерактивність і.т.п. 2. Уточнено визначення адаптивної архітектури. Адаптивність - це здатність системи пристосовуватися до різноманітних умов навколишнього середовища, здатність зберігати функціональність у ситуації невизначеності і агресивності зовнішнього середовища. При цьому, мається ноувазі не пасивне пристосування системи до оточення, а складніший тип організації, який може змінювати як внутрішні процеси, так і надавати активний вплив на зовнішні чинники. 3. Сформульовано головні передумови проектування та будівництва адаптивних споруд: соціальні (соціально-економічні, соціально-психологічні, соціально-демографічні), екологічні, економічні, містобудівні, конструктивні, інженерні, ергономічні й об’ємно-планувальні. Сьогоднішнє архітектурне середовище не може більше розглядатися як статична система, а має бути динамічним, здатним пристосовуватися до потреб людини, мінливих умов функціонування з мінімальними витратами або без витрат. Проаналізувавши передумови адаптивного проектування визначено головні вимоги до адаптивної архітектури: екологічні, економічні, ергономічні, містобудівні, інженерні, конструктивні, об’ємно-планувальні. 4. Уточнено класифікацію адаптивної архітектури. Змінювані архітектурні об’єкти можна поділити на три групи: об’єкти, що трансформуються, мобільні та інтерактивні. Виявлено, що сучасні адаптивні об’єкти беруть на себе нові функції, раніше їм не властиві – інформаційні та комунікативні. В залежності від типу адаптації архітектурних об’єктів принципи адаптації систематизовано так: функціональні, конструктивні, та інтерактивні. 5. На основі аналізу досвіду проектування та використання адаптивних об’єктів доповнено основні прийоми формування адаптивних об’єктів, їх виділено у три блоки: соціальний, екологічний та економічний. Соціальний: принцип варіативності, принцип інтерактивного проектування, принцип функціональної диверсифікації, принцип безперервного проектування. Екологічний: принцип диференціації, принцип резервування ресурсів, принцип екологічного проектування. Економічний: принцип економічної оптимальності. Основним є принцип цілісності. Розроблені у дослідженні принципи можна рекомендувати для використання при складанні завдань на проектування сучасних архітектурних об’єктів. 6. Сформульовано практичні рекомендації щодо проектування адаптивної архітектури на передпроектному, концептуальному, об’ємно-планувальному та архітектурно-художньому рівнях. Виявлено, що адаптація архітектурних об’єктів створює потребу створення процесу проектування на основі прогнозування майбутньої функції, що тягне за собою зміни не тільки в його структурі, а й в методиці проектування. 7. В ході аналізу перспектив розвитку адаптивної архітектури в Україні виявлено бар’єри та стимули, визначено сильні та слабкі сторони адаптивних об’єктів. На даний час реалізація адаптивних об’єктів в Україні можлива в якості експерименту, здійсненого за ініціативою приватного замовника. Експериментальний підхід може породити хвилю подальших проектів у цьому напрямі, а також дати більш зрозуміле уявлення про те, які технології, економічні та управлінські механізми потрібно вивчати для розвитку адаптивної архітектури в Україні. Ключові слова: адаптивність, адаптивна архітектура, трансформація, мобільність, інтерактивність, гнучкість, сталий розвиток. Посилання. 1.Шаталюк Ю. В. Сучасна практика проектування адаптивних архітектурних об’єктів: аналіз прикладів та особливості. Збірник наукових праць «Науковий вісник будівництва», Том 88, №2. Х : ХНУБА, 2017. С. 69––73. 2.Шаталюк Ю. В. Прийоми та принципи формування адаптивної архітек-тури. Міжнародний науковий журнал «Наука і життя: сучасні тенденції, інтегра-ція в світову наукову думку». К., 2016. 3.Шаталюк Ю. В. Адаптивність в архітектурі. Термінологічний аспект. Науковий вісник будівництва. Зб. наук. пр. / за ред. Гончаренко Д. Ф. Х.: ХНУБА, 2016. № 84. С. 105––109.