Енергетичний вимір співпраці держав Міжмор’я
Автор: Романик Василь Іванович
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2020-2021 н.р.
Мова захисту: французька
Анотація: Романик В.І., Дорош Л.О. (керівник). Енергетичний вимір співпраці держав Міжмор’я. Магістерська кваліфікаційна робота. – Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2020. Розширена анотація. Регіональний вимір співпраці держав у різних галузях набуває щораз більшої актуальності як з практичної точки зору, так і для академічних досліджень. Практично свідченням цього є приклади співробітництва держав, розташованих між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями, які неодноразово намагались об’єднатись та створити так званий Балто-Чорноморський Союз. Прихильниками цієї ідеї були представники політичних еліт Польщі, України, країн Балтії та інших держав. Сьогодні така співпраця набуває нових інституціоналізованих форм та охоплює економічний, політичний та безпековий формати. Особливо важливу роль в контексті дослідження сучасних форм співпраці держав Міжмор’я відіграє питання гарантування енергетичної безпеки як для цілого регіону, так і для кожної країни зокрема. Актуалізує дослідження енергетичного виміру співпраці держав Міжмор’я (Інтермаріуму) факт значення їх геополітичного розташування, яке стало місцем зіткнення інтересів та сфер впливу двох найпотужніших держав – Росії та США, які боряться за можливість збільшення своєї присутності у регіоні. Об’єкт дослідження – енергетична безпека держав Міжмор’я. Предмет дослідження – особливості, форми та перспективи співробітництва держав Міжмор’я у сфері гарантування енергетичної безпеки. Метою цієї роботи є дослідити сучасний стан, виклики та перспективи співпраці країн Міжмор’я у енергетичному секторі. У роботі досліджено генезу концепції Інтермаріума та виокремлено погляди найбільш відомих вчених та політичних діячів ХІХ-ХХ ст. щодо конфігурації міждержавного союзу Міжмор’я[1] та кількості країн-учасників, з яких він має складатися. Крім того, розглянуто сучасні формати та напрямки співробітництва, яке сьогодні реалізовується між країнами Міжмор’я у політичній, економічній, військовій та енергетичній сферах[3]. Зокрема, проаналізовано основні енергетичні проекти у сфері інтеграції газових систем та диверсифікації джерел постачання блакитного палива. Досліджено діяльність «Ініціативи трьох морів» – неформальної міжнародної платформи, до якої входять 12 країн-членів ЄС і яка займається координацією реалізації енергетичних проектів у регіоні Міжмор’я. Також з’ясовано, що найбільше значення для посилення енергетичної безпеки Міжмор’я має будівництво газотранспортного коридору BalticPipe, за допомогою якого газ з норвезького шельфу постачатиметься до Польщі, а в перспективі до України і Словаччини[4]. Охарактеризовано сучасний стан, виклики та перспективи функціонування нафтового ринку країн Міжмор’я. Визначено, що завдяки найбільшому в світі нафтопроводу «Дружба» основним постачальником сирої нафти у держави цього регіону є саме РФ. Крім того, було з’ясовано, що міцні позиції на ринку нафтопродуктів займає і Польща, нафтові концерни якої володіють НПЗ в Чехії і Литві. Досліджено співробітництво держав Міжмор’я у сфері диверсифікації джерел електропостачання та інтеграції ринків електроенергії. Проаналізовано основні проекти, покликані з’єднати електромережі держав Балтії з європейськими та скандинавськими мережами і в перспективі забезпечити безперебійний вихід Литви, Латвії та Естонії з російської-білоруської електричної системи. Крім того, проаналізовано місце і роль ВДЕ у енергетичних системах держав Міжмор’я. Виокремлено основні завдання, які стоять перед країнами Міжмор’я у сфері посилення національної та регіональної енергетичної безпеки. Наголошено, що лише спільна участь та координація зусиль усіх країн регіону може допомогти подолати всі перешкоди та виклики, які постали перед країнами регіону на шляху досягнення їх енергетичної незалежності. Визначено, що найбільшу небезпеку для регіону становлять проекти «Газпрому», які мають на меті збільшити енергетичну частку російських енергоносіїв на енергетичному ринку країн Міжмор’я. Також у роботі проаналізовано місце і роль України у посиленні енергетичної безпеки країн Міжмор’я. Досліджено, що завдяки своїй потужній енергетичній системі Україна є надійним транзитером енергоносіїв до країн Міжмор’я. Крім того, наша держава, диверсифікувавши джерела постачання газу, нафти та ядерного палива, може бути прикладом для наслідування для інших країн регіону, особливо тих, у яких функціонують АЕС. Наголошено, що основною метою енергетичної політики країн Міжмор’я є посилення енергетичної безпеки, диверсифікація джерел енергопостачання та зменшення впливу РФ у регіоні. Енергетична співпраця у країнах, розташованих між трьома морями, відбувається в трьох основних напрямках: інтеграція газових систем та будівництво нових газових коридорів для диверсифікації джерел постачання; імпорт та експорт нафти і нафтопродуктів; будівництво електричних мостів для синхронізації електричних ринків. Повномасштабна реалізація проектів у цих напрямках матиме довгострокові політичні, економічні, енергетичні наслідки, посилить співпрацю між державами та зміцнить енергетичний суверенітет регіону. Ключові слова – енергетична безпека, диверсифікація, держави Міжмор’я, термінали скрапленого газу, трубопроводи, відновлювальні джерела енергії, Україна. Перелік використаних літературних джерел. 1. Рудницький С. (1923). Українська справа зі становища політичної ґеоґрафії. Берлін: Укр. Cлово 2. Levy H. (2006). Madison, Wilson, and East Central European Federalism. Cincinnati: My Publisher 3. Mackinder H. J. (1996). Democratic Ideals and Reality: A Study in the Politics of Reconstruction. Washington: National defense university press 4. Musialek P. (2019). The Three Seas Initiative: Natural Gas in Central European Foreign Policy. Rome: Italian Institute for International Political Studies