Особливості набуття права на здійснення адвокатської діяльності в країнах ЄС
Автор: Гриновець Маркіян Володимирович
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Правознавство
Інститут: Інститут права, психології та інноваційної освіти
Форма навчання: заочна
Навчальний рік: 2020-2021 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Гриновець М. В., Забзалюк О.В. (керівник) Особливості набуття права на здійснення адвокатської діяльності в країнах ЄС (тема магістерської роботи). Магістерська кваліфікаційна робота. – Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2020. Розширена анотація У сучасних країнах Європейського Союзу інститут адвокатури набув різних правових моделей, які характеризуються своєрідною системою добору претендентів на зайняття професійною діяльністю в сфері правового захисту, різних форм адвокатських об’єднань, напрямів адвокатської діяльності [1, c. 33]. Водночас, попри суттєві відмінності система доступу до адвокатури у країнах Європейського Союзу має багато спільних рис. Дослідження підстав набуття статусу адвоката в окремих західноєвропейських країнах і проведений аналіз особливостей цього правового статусу, засвідчує, що основні вимоги, встановлені національними законодавствами до претендентів в адвокати, котрі є громадянами цих країн, дуже схожі. Як правило, вони стосуються громадянства чи походження з однієї з держав ЄС або держави, що підписала угоду про Європейський економічний простір, наявність вищої юридичної освіти на рівні магістра права, проходження стажування та складання спеціальних іспитів для допуску до здійснення практики. Претендент не має мати судимостей за злочини, що стосуються честі, совісті і добрих звичаїв, не бути підданим покаранням за дисциплінарні чи адміністративні правопорушення в цій сфері, не визнаватися банкрутом. Підставою для отримання свідоцтва є складення присяги, підписання страхового договору щодо відповідальності адвоката [2, c.135–137]. Вивчення перспектив використання досвіду країн ЄС є надзвичайно важливими задля удосконалення порядку набуття права на здійснення адвокатської діяльності в Україні. Адаптація європейських стандартів є принциповою з огляду на те, що наша держава є членом Ради Європи. Об’єкт дослідження – комплекс суспільних відносин, які стосуються набуття права на здійснення адвокатської діяльності в країнах ЄС та адаптація цього досвіду в Україні. Предмет дослідження – сукупність правових норм, які визначають порядок набуття права на здійснення адвокатської діяльності в країнах ЄС, наукові підходи щодо траєкторії професійного становлення адвокатів в країнах ЄС, нормативна та правозастосовна діяльність щодо впровадження кращого досвіду ЄС в Україні у цій сфері. Мета дослідження – полягає у з’ясуванні кращого досвіду професійного становлення адвокатів в країнах ЄС і вирішення на цій основі теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з набуттям права на здійснення адвокатської діяльності в нашій державі. Стисло навести результати дослідження. Магістерська робота присвячена з’ясуванню кращого досвіду країн Європейського союзу щодо особливостей набуття права на здійснення адвокатської діяльності в країнах ЄС задля удосконалення вітчизняного законодавства у аналогічній сфері. Як результат наукової роботи з’ясовано, що організація функціонування адвокатури Європейського Союзу, як і набуття права на здійснення адвокатської діяльності в країнах ЄС базується на праві ЄС як самостійній правовій системі, що становить особливий правовий феномен, заснований на принципах міжнародного права. Серед важливих нормативно-правових актів у сфері адвокатури Основні положення про роль адвокатів, прийняті у серпні 1990 року VIII Конгресом ООН, Директива 98/5/ЄС від 16 лютого 1998 року «Про спрощення порядку здійснення на постійній основі адвокатської професії в іншій державі–члені, ніж та, де була отримана кваліфікація», Загальний кодекс правил для адвокатів, розроблений Радою адвокатур та правничих товариств Європи (Кодекс правил CCBE), Директива 2006/123/EC від 12 грудня 2006 року про послуги на зовнішньому ринку. Попри такий широкий перелік актів ЄС наднаціонального рівня, рівень національних правових актів, які регламентують діяльність адвокатів, теж є суттєвим [2, c. 135– 137]. Країни ЄС апробували кілька моделей організації адвокатури. Традиційною є модель адвокатури, при якій відбувається узалежнення можливості практикувати в сфері адвокатської діяльності від приналежності до палати адвокатів [3, c. 53]. З’ясовано, що країни ЄС можуть формувати суворі вимоги до осіб, які мають намір практикувати як адвокати. Зокрема, бажаючи практикувати у Франції, особа має забезпечити дотримання низки умов. До них належить наявність громадянства чи походження з однієї з держав ЄС або держави, що підписала угоду про Європейський економічний простір, наявність вищої юридичної освіти на рівні магістра права, складення спеціального іспиту. Загалом, керуючись наказом міністра юстиції 29 січня 1998 року, іспит складають у регіональному центрі професійної освіти адвокатів. Він охоплює письмову та усну складову. Його приймає комісія, що складається з науковців університетів, професорів, викладачів, практикуючих адвокатів та викладачів іноземних мов. Особа, яка має намір практикувати в Швеції, повинна мати місце постійного в цій країні, чи країні ЄС, чи Швейцарії проживання; здати визначені законодавством іспити, які прирівняні до тих, які складають майбутні судді, пройти курс теоретичної та практичної підготовки, мати бездоганні відгуки щодо репутації [4, c. 17–21]. Встановлено, що законодавство країн ЄС визначає доволі суворі вимоги до етичної поведінки адвокатів. Бажаючий займатися адвокатською діяльністю не має мати судимості за злочинні діяння проти честі, совісті, притягатися до дисциплінарної і адміністративної відповідальності, визнаватися банкрутом, займатися діяльністю, що шкодить честі та гідності адвоката (Австрія, Словенія, Бельгія). У Нідерландах законодавством заборонені будь-які прояви «агресивної реклами», а у Швейцарії «нав’язлива реклама». В українському законодавстві слід зважити можливість прийняття аналогічних норм [5, c. 119]. Ключові слова: адвокатура, адвокат, правовий статус, адвокатська діяльність, модель адвокатури, набуття статусу адвоката. Перелік використаних літературних джерел 1. Алєксєєва Ж. М. Образ юриста в сучасній європейській культурі: дис. канд. юрид. наук: 12.00.12. Київ, 2008. 169 c. 2. Батурина О. Б. Институт адвокатуры в Германии. Аспирант и соискатель. 2003. № 2. С. 135–137. 3. Аракелян М. Р. Право Європейського Союзу : підручник. Одеса : Фенікс, 2012. 390 с. 4. Мудровский М. Ю. Институт адвокатуры в Швеции. Евразийская адвокатура. 2013. № 3. С. 17–21. 5. Компанейцев С. В. Порівняльна характеристика прав та обов’язків адвокатів Франції та Федеративної Республіки Німеччина. Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії майбутнього: матеріали Міжн. наук.-практ. конф. (м. Ужгород, 30-31 берез. 2013 р.). Ужгород: ГО «Правовий світ», 2013. С. 118–120.