Інтеграція виробничих територій в просторі міста.
Автор: Станіславов Артем Олександрович
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Архітектура будівель і споруд
Інститут: Інститут архітектури та дизайну
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2020-2021 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Для нас вже не є чимось дивним бачити працюючі або покинуті промзони на вулицях міст, огороджені височенними парканами, а то і ще більшими деревами, які часто повністю їх ховають. У випадку покинутих територій це по факту мертві клаптики міста. Так чому б не перетворити їх на відмінні риси самого міста які були б впізнаваними для як мешканців так і туристів, не тільки пам’ятники та історична архітектура здатні виконувати цю роль. В умовах глобалізації все більшої актуальності набуває самоідентифікація міст. Виявлення індивідуальних особливостей конкретного міста приваблює туристів, креативних особистостей та інвестиції, що є запорукою загального розвитку міста. В контексті цих тенденцій, пам’ять матеріалізується в місті у вигляді пам’яток, визначних місць та історико-культурних ареалів. Традиційний характер середовища в історичних містах зазнає значних змін, особливо це стосується індустріальних історичних будівель, адже вони найменше поціновуються серед всіх інших об’єктів культурної спадщини. Маргіналізація радянської індустрії Львова і швидке забуття його недавнього промислового життя зневажує також значущу сторінку історії. Промисловість Львова — це явище, яке виходить за межі кордонів, режимів і урядів. Тема львівської індустрії здатна об’єднати в одне ціле чимало роз’єднаних сьогодні пазлів історії міста. Вона починає ставати одним з тих «великих наративів», які формують образ сучасного Львова. І це нарешті виводить з тіні його невід’ємні моменти, призабуті на тлі загального захоплення красою середньовічних і сецесійних кам’яниць. Проект являє собою відкриту територію, що поєднує в собі, як промислову, так і громадську функцію, що є дуже доречно враховуючи той факт, що поряд з ним знаходиться щільна житлова забудова. При самій ідеї поєднання функцій вони в свою чергу, не пересікаються, що є не сумівною перевагою на користь цього задуму. Чудовим зразком такого просторового рішення є сміттєпереробний завод у Швеції. Абсолютно вся територія є відпочинковою, а також є навісні мости-галереї. Центральним обєктом є багатоповерхова споруда, що несе функцію холу, адміністраційного блоку, готелю для відвідувачів заводу, а також поверхи під оренду для офісів. А безпосередньо самі виробничі цехи знаходяться під галереєю, оточуючи центральну багатоповерхівку. Розташовується об’єкт на території колишнього Львівського автобусного заводу, що по вулиці Стрийська. Метою дослідження данного проекту це виявити методи інтеграції простору індустріальних історичних будівель в сучасне місто та проаналізувати матеріальне втілення досліджених практик в урбаністичне середовище. За сучасних умов зростання міського населення, кількісного і якісного розширення його культурних і матеріальних потреб, збільшення транспортної мобільності населення існує об’єктивна необхідність у формулюванні методики реабілітації покинутих промислових підприємств, що не працюють, під нові доцільні функції без брутального підходу до їх історичного минулого й архітектурного образу. Розв’язання цієї задачі потребує проведення паралельної роботи у двох напрямах – розрахунок мережі й визначення типу нової функції одночасно з розширеним передпроектним дослідженням об’єкта реабілітації для пошуку оптимального варіанта взаємодії нової функції та існуючої історико-архітектурної та об’ємно-планувальної структури. Виявлено основні принципи архітектурно-функціональної реабілітації промислових об’єктів під будівлі універсального функціонального використання: максимальне збереження і наслідування конструктивно-планувальної структури будівлі; максимальне збереження зовнішньої оболонки будівлі із повною або частковою зміною конструктивно-планувальної структури; максимальна зміна зовнішньої оболонки і конструктивно-планувальної. Трохи історії: Завод розпочав свою роботу ще у далекому 1945 році. Одразу після закінчення Другої світової війни тут почали виготовляти різного роду причепи та кузови для автомобілів. Ось так виглядала територія заводу у 1948 році. З 1955 року на заводі освоїли виробництво автобусів. Першою серійною моделлю став ЛАЗ-695, який виготовляли аж до 2002 року. Далі - більше. З часом на заводі почали виготовляти не тільки автобуси для загального користування, а й туристичні: "Україна-1","Україна-2", автобуси спецпризначення для обслуговування космодрому Байконур та тролейбуси. За 1988 рік завод виготовив рекордну кількість автобусів: аж 14646! Після розпаду СРСР завод не припинив своєї діяльності. Навпаки, з’явився попит на міжміські та туристичні автобуси, які у той час розробляв інститут "Укравтобуспром". Можна сміливо заявити, що в 90-х роках ЛАЗ випускав найсучасніші автобуси серед колишніх країн Радянського союзу. Але не все було так гладко. Основною проблемою заводу було те, що він був розрахований на масове виробництво, а збувати таку кількість продукції просто не було куди. Також були проблеми з постачанням комплектуючих, а саме двигунів та гідрокоробок. Було прийняте рішення розширювати лінійку продукції. Так на світ з’явились деякі взірці транспорту, які так і не пішли в серійне виробництво. З часом вся лінійка автобусів почала застарівати. Потрібно було виготовляти щось нове і конкурентноздатне, проте на це просто не було коштів. Потрібен був інвестор. У 2001 році 70% акцій заводу таки викупили. З цього часу ЛАЗ і почав занепадати. Хоч і була розроблена низка нових моделей (NeoLAZ, СityLAZ), виробництво скорочувалось і прибуток ледве покривав витрати. Останнім серйозним виробництвом було виготовлення автобусів до матчу Євро-2012. Після цього штат працівників різко скоротили, а обладнання вивезли до Дніпровського автобусного заводу. В 2014 році Державна виконавча служба України видала постанову про арешт майна заводу, оскільки він повністю збанкротував. Так тисячі людей залишилися без роботи, а сам завод перетворився на руїну.