«Оборонна стратегія ЄС: проблеми імплементації»
Автор: Іванишин Христина Ігорівна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2022-2023 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Визначальним глобальним геополітичним трендом і водночас загрозою є повномасштабна війна росії проти України, яка сколихнула весь світ і стала прецедентом для ескалації конфліктів з боку Ірану, Китаю, Туреччини тощо. Як наслідок, 25 березня 2022 року був прийнятий Стратегічний Компас в ЄС, нова оборонна стратегія, яка має намір довести спроможність Європи у протидії новим безпековим викликам, активізувавши дискусії та вже розпочаті оборонні ініціативи і, посилюючи роль стратегічної автономії у системі євроатлантичних зв’язків [5]. При цьому, враховуючи фокус наукових досліджень лише у політичних та економічних аспектах, перед експертами міжнародних відносин та військової справи постає завдання у комплексному огляді викликів та перешкод на шляху імплементації нової оборонної стратегії ЄС. Об’єкт дослідження – оборонна стратегія Європейського Союзу. Предметом дослідження – проблеми імплементації оборонної стратегії ЄС, перспективи та можливі траєкторії її розвитку. Мета дослідження – дослідити проблеми імплементації оборонної стратегії ЄС. У магістерській кваліфікаційній роботі досліджуються проблеми реалізації оборонної стратегії ЄС, беручи до уваги провідний європейський концепт, стратегічні документи та поточні ініціативи у секторі безпеки та оборони ЄС. Доведено, що через розбіжні погляди держав-членів ЄС існують наступні інтерпретації провідного концепту як-от: 1) «стратегічна автономія / суверенітет» (Франція, Німеччина, Іспанія, Італія) – незалежність у прийнятті рішень, зростання інтеграції та генерації фінансів та ресурсів; 2) «стратегічна відповідальність» (Нідерланди, Фінляндія, Естонія ) – більший колективний внесок у систему регіональної безпеки, який передбачає баланс інтересів у партнерстві ЄС-НАТО-США; 3) «відкрита стратегічна автономія» (Польща, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія) – збереження владних повноважень лише у пріоритетних сферах діяльності ЄС. Відтак стверджено, що гармонізація різних підходів «стратегічної автономії» в єдиному концепті збільшить можливість колективного захисту ЄС [2; 4]. Виявлено, особливості трансформацій оборонної стратегії ЄС, проаналізовано три наступні стратегічні документи ЄС: Європейська стратегія безпеки від 2003 року, Глобальна стратегія ЄС від 2016 року, Стратегічний компас ЄС від 2022 року. Визначено, що міжнародного права у боротьбі із новими викликами безпеці недостатньо, тому Стратегічний компас повинен ввести узгодженість у правилах, структурі управління оборонних ініціатив, прояснити межі між амбіціями та прагматизмом, інтегрувати сектор захисту [5]. З’ясовано, сильні та слабкі сторони, можливості та загрози оборонних ініціатив як в рамках договорів ЄС (PESCO, CARD, EDF), так і поза ними (E12). Висвітлено, що цей комплекс ініціатив пропонує великі перспективи для автономії європейського сектору оборони: PESCO зміцнює оборонні взаємодії між національними секторами захисту через залученість в його критично- важливі проєкти військової промисловості; CARD відображає поточний стан обороноздатності в Європі вцілому та надає правильні інвестиційні рекомендації; EDF стимулює внески держав в колективні оборонно-промислові проєкти; Е12 допомагає державам-учасницям краще передбачати майбутні конфлікти і спільно планувати оперативну співпрацю. З іншого боку, визначено, що ці оборонні ініціативи містять набір недоліків: PESCO стримує інклюзивна участь та невиконання державами обов’язків: EDF – брак досвіду, який несе собою відсутність стимулів та противаг щодо справедливої конкуренції; СARD залежить від готовності держав-членів ЄС надавати йому своєчасну актуальну інформацію; Е12 просуває ексклюзивну участь держав, яка підриває європейську солідарність [3;1]. Репрезентовано пріоритетні сценарії дослідження «Європа як опора НАТО», «Провал стратегічної автономії», «Дорожня карта Європи-автономія». Прогнозовано, що до 2030 року при умовах збереження амбіції «стратегічної автономії» необхідно вжити набір таких заходів: 1. визначити єдину візію їх співпраці; 2. з’ясувати структуру оборонної співпраці в рамках договорів ЄС (PESCO) чи поза рамками ЄС (E12), 3. визначити правила управління сектору оборони та спеціальний орган для прийняття рішень [4]. Ключові слова: оборонна стратегія ЄС, Стратегічний компас, російсько- українська війна, PESCO, CARD, EDF, E12. Перелік використаних літературних джерел. 1. Billon-Galland, A., Quencez, M. (2018). European Intervention Initiative: The Big Easy. German Marshall Fund. Available from: https://cutt.ly/p0uA4Zm 2. Binnendijk, H., Hamilton, D. S., Vershbow, A. (2022). Strategic responsibility: Rebalancing European and trans-Atlantic defense. The Brookings institution. Available from: https://www.brookings.edu/articles/strategic-responsibility- rebalancing-european-and-trans-atlantic-defense/amp/ 3. Nadudvari, A., Varga, G. (2019). An Evaluation of European Security and Defence Policy Initiatives from the Hungarian Perspective. KKI Studies, 10 (2), 1–17. 4. Retter, L. et al. (2021). European strategic autonomy in defence. Transatlantic visions and implications for NATO, US and EU relations. RAND Corporation. Available from: https://www.rand.org/pubs/research_reports/RRA1319-1.html 5. Simon, L. (2022). European strategic autonomy and defence after Ukraine. Elcano Royal Institute. Available from: https://cutt.ly/W0uSSEb