«Вплив політичного популізму на демократичні процеси в країнах Латинської Америки у ХХІ столітті»
Автор: Полуліх Тетяна Юріївна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: заочна
Навчальний рік: 2023-2024 н.р.
Мова захисту: англійська
Анотація: Політичний популізм - це термін, який використовується для опису певного стилю політичного лідерства та комунікації, який часто характеризується спрощеною риторикою, зверненістю до "народу" та обіцянками вирішувати їхні проблеми. Політичний популізм почав набувати популярності в цілому світі в останні десятиліття. Виникнення політичного популізму пов’язане з численними соціально-політичними і економічними чинниками. Основними причинами виникнення політичного популізму є: економічна криза; незадоволення політичною елітою; несприятливі соціальні наслідки глобалізації; [5] Взаємозв’язок між політичним популізмом і демократією може бути складним і протиріччями. З одного боку, політичний популізм може навернутися проти демократичних цінностей та процесів.[8] Популістські лідери можуть використовувати своїх послідовників у підтримці антидемократичних або авторитарних заходів, підміняючи принципи розподілу влади, участі громадян та поваги до прав людини. З іншого боку, політичний популізм може бути результатом дефіциту демократичного представництва і незадоволення громадян.[1] Політичний популізм став значною силою в латиноамериканській політиці з середини ХХ століття, змінюючи традиційні демократичні процеси та формуючи політичний ландшафт регіону. Популістські лідери, як правило, зображують себе захисниками простих громадян проти еліт і відомі своїми обіцянками радикальних реформ, підвищення рівня життя таекономічного зростання. [2] Однак вплив політичного популізму на демократичні процеси в Латинській Америці є предметом широких дискусій: одні стверджують, що популізм зміцнює демократію, а інші - що він шкодить демократичному врядуванню. [6] Зростання політичного популізму в Латинській Америці являє собою багатогранний наратив, що охоплює широкий спектр ідеологій, лідерів та історичних контекстів. Він не лише переосмислив політичний дискурс, але й кинув виклик традиційному розумінню представницької демократії. Об’єкт дослідження – демократичні процеси в країнах Латинської Америки у XXI столітті. Предметом дослідження виступає вплив політичного популізму на ці демократичні процеси в країнах Латинської Америки у XXI столітті. Мета роботи – комплексний аналіз впливу політичного популізму на різні демократичні процеси в країнах Латинської Америки у XXI столітті. Політичний популізм в Латинській Америці часто асоціюється зі сильними харизматичними лідерами. У Аргентині існує кілька політичних популістських рухів та партій. Один із найбільш відомих політичних популістських лідерів в історії країни - Хуан Домінго Перон, який був президентом Аргентини у 1946-1955 роках та в 1973-1974 роках. [3] Після своєї смерті Перонізм (ідеологія, що базується на політичних та соціально- економічних поглядах Перона) продовжив існувати як рух та партія, яка займає значні позиції в політичній системі Аргентини. [6] Фронт для Перемоги (Frente para la Victoria) та Пероністська партія (Partido Justicialista) є головними політичними організаціями, пов’язаними з перонізмом. Крім того, у 2001 році на хвилі протестів та економічної кризи у країні було створено політичний рух, відомий як Радикальна конфедерація (Confederacion Radical, або Radicales K), який також може бути віднесений до політичного популізму. Вони активно підтримували ідеї соціально-економічної справедливості та націоналізму, але залишаютьсяближчими до лівого політичного спектра. У Бразилії політичним популістом вважається Жаїр Болсонаро, який став президентом країни у 2019 році. [4] Він відомий своїми праворадикальними поглядами і реторикою, яка часто висловлюється у вигнаному і провокаційному стилі. У Венесуелі політичним популістом був Хуан Гуайдо, який оголосив себе тимчасовим президентом країни в 2019 році. Він отримав підтримку від багатьох країн, включаючи США, але досі не зміг відкликати Ніколаса Мадуро з посади. [7] У Болівії найвідомішим політичним популістом є Ево Моралес, який був президентом країни з 2006 по 2019 рік. Він представляв партію "Болівійський соціалістичний рух" і проводив політику, спрямовану на підвищення життєвого рівня бідних шарів населення, а також на націоналізацію галузей економіки. Виклик, що стоїть перед країнами Латинської Америки 21 столітті, полягає у зміцненні демократичних інститутів як незамінної опори для їх входження в сучасність. Новітня історія фіксує парадокс прогресу на демократичному шляху і стагнацію, якщо не відвертий регрес, в економіці та рівні життя переважної більшості населення. Ключові слова: політичний популізм, демократія, Латинська Америка, вплив, громадянське суспільство, політичні процеси, влада та управління. Перелік використаних літературних джерел: 1. Дроздова Т. Популізм і демократія. Path of Science. 2019. Т. 5, No 7. 2. Caputo D. LA DEMOCRACIA EN AMERICA LATINA. America Latina: un nuevo contrato social. 2016. P. 317–326. URL: https://doi.org/10.2307/j.ctv1grb97f.16 (date of access: 08.11.2023). 3. Finchelstein F., Urbinati N. On Populism and Democracy. Populism. 2018. Vol. 1, no. 1. P. 15–37. URL: https://doi.org/10.1163/25888072- 01011001(date of access: 07.11.2023). 4. Front Matter. Democracia na America Latina. 2018. P. 1–2. URL: https://doi.org/10.2307/j.ctvn96fr4.1(date of access: 08.11.2023). 5. Jingsheng D. POPULISMO EN AMERICA LATINA:. Pensamiento social chino sobre America Latina. 2018. P. 45–66. URL: https://doi.org/10.2307/j.ctvnp0jw3.5 (date of access: 08.11.2023). 6. Marti i Puig S. America Latina: votos y democracia. Revista CIDOB d’Afers Internacionals. 2020. No. 126. P. 272–274. URL: https://doi.org/10.24241/rcai.2020.126.3.272 (date of access: 08.11.2023). 7. Toledo R. E. EL ESTANCAMIENTO DE LA DEMOCRACIA MEXICANA. Democracia na America Latina. 2018. P. 190–205. URL: https://doi.org/10.2307/j.ctvn96fr4.14 (date of access: 08.11.2023). 8. Varentsova O. V. Three Waves of Populism in Latin America. MGIMO Review of International Relations. 2014. No. 6(39). P. 153–160. URL: https://doi.org/10.24833/2071-8160-2014-6-39-153-160 (date of access: 07.11.2023).