Ілюзія ідеального буття в графічних образах ХIX - поч.XX ст.
Автор: Горбачова Анна Віталіївна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Дизайн
Інститут: Інститут архітектури та дизайну
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2023-2024 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Тема ідеального буття відіграє важливу роль в історії культури, у вигляді легенди про «золотий вік» вона постала в античності, а згодом сама античність стала своєрідним еталоном втраченої гармонії. Його відродження стало головною рушійною силою таких явищ, як Відродження, класицизм, історизм, різні види модерну та ін. Науково-технічна революція, що почалася в XIX столітті, принесла нову об’єктивну реальність, яка спочатку була сприйнята насторожено. Нові матеріали та технології докорінно змінили середовище, що створило сприятливі умови для ностальгічних і романтичних переживань втраченого минулого як своєрідного ідеалу. Так у культурі ХІХ століття з’явився напрям ідеалістичного мистецтва, який оперував «абсолютними» образами та «досконалими» сюжетами. Хоча необхідною умовою «ідеальності» була її історичність (антична, середньовічна, героїчна), при більш пильному розгляді можна помітити певний універсальний словниковий запас засобів, якими користувалися представники тогочасної графічної культури. Саме він є головним об’єктом даного дослідження, яке спрямоване не лише на узагальнення тогочасного, а й ставить собі за мету окреслити загальні принципи символізації ідеальності в графічній культурі на прикладі періоду с. 19 століття - початок 20 століття Мета дослідження – окреслити феномен ілюзії ідеального існування в графічних зображеннях ХІХ – поч. 20 ст., встановити ознаки та засоби застосування. Об’єктом дослідження є графічні зображення ХІХ – початку ХХ ст Предметом дослідження є ілюзія ідеального існування в графічних зображеннях ХІХ – початку ХХ ст. Актуальність теми дослідження пов’язана з розвитком уявлень про середовище присутності, яке як у згаданий період, так і зараз оперує поняттями «бажане» та «постійне». Образотворче мистецтво, як і просторове мистецтво, значною мірою бере участь у формуванні навколишнього середовища, головна мета якого – максимально зберегти в ньому присутність людини. Ця фундаментальна властивість досягається різними методами, одним з яких є проекція ілюзії причетності до ідеальності. Особистісна присутність у можливо ідеальному середовищі виставляє саму особистість ідеальною, позитивно відбиваючись на власному «Я-образі». Через це дослідження різноманітних практик графічної інтерпретації ідеальності є важливим завданням теорії мистецтва як у зв’язку зі спадщиною минулого, так і у зв’язку з потребами сучасного дизайну. Варто зазначити, що ілюзії ідеального існування можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки для психічного здоров’я. Дослідження цієї теми допомагає зрозуміти, як ілюзії впливають на наше благополуччя та задоволення від життя. Це спонукає нас формувати більш реалістичні очікування та здоровий підхід до досягнення щастя та задоволення. Цілі дослідження: 1. Окреслити основні напрямки сучасної наукової думки з теми трансляції ідеального та ідилічного в мистецтві доби романтизму, їх основні напрямки. 2. На основі попереднього аналізу джерел і фактичного матеріалу розробити методику дослідження даної теми, сформулювати власні авторські методи дослідження способів конструювання «ідеального» та «ідилічного» в мистецтві романтизму. 3. Встановити ознаки, що свідчать про взаємозв’язок простору й особистості, окреслити термінологічні рамки цього явища. 4. Виділити прийоми, які використовуються для досягнення ілюзії ідеального існування. 5. Окреслено коло перспективних напрямів і прийомів, за допомогою яких візуальність ідеалу, що виникла в епоху романтизму, може бути використана в різноманітних проявах сучасного дизайну. Новизна дослідження полягає в узагальненні принципів реалізації ідеалу в графічній культурі ХІХ-ХХ ст., а також у визначенні тимчасових і універсальних засобів його досягнення. За допомогою ряду методів, у тому числі спеціально розробленого методу комунікативно-сюжетного узгодження, виявлено взаємозв’язок трьох ключових компонентів ідилічної ілюзії – образу, наративу та комунікації. На основі аналізу понад сотні джерел узагальнено основні напрями, за допомогою яких митці досягали ефекту ілюзії ідеального існування, серед яких: а) мир і спокій, б) контакт з природою, в) любов і дружба, г) естетичність і мистецтво, д ) простота і недбалість. Зокрема, також встановлено, що в рамках художньої мови романтизму мистецтвознавча думка виділяє такі характерні риси: а) емоційність і експресивність, б) природа і містика, в) народність і національна самобутність, г) шукати ідеального героя. Встановлено низку прийомів, які використовували художники епохи романтизму для зображення ідилії майбутнього, серед них: а) відродження природи, б) утопічні міста, в) утопічні суспільства, г) міфічні світи, д) відновлення національні традиції. На основі специфіки дослідження категорії ідилічного та ілюзорного розроблено методику психолого-семантичного аналізу ностальгії, виявлено феномен «кружляння» ідилічної проекції, а також методику аналізу повторення ідилічної проекції. Крім того, завдяки методу порівняльного аналізу виявлено закономірності художньої манери створення ідилій митцями-романтиками, якими є: підкреслена емоційність, відчуття руху, природності й пейзажу, динаміка світла й тіні, поєднання реального й фантастичний; з технічної сторони це: плавні лінії, обрамлення. Розроблена власна методика комунікативного сюжетного узгодження дозволила виділити спільність сюжетної оповіді, яка виступає як повідомлення для глядача та створює відповідне враження. Висвітлено низку прийомів досягнення ілюзії ідеального існування, зокрема композиційних, колористичних, сюжетних. Підкреслено особливу роль Паризької школи образотворчого мистецтва у формуванні, з одного боку, перспективи, а з іншого — обмеженість прийомів ідеалізації, зокрема вони були шаблонами для появи персонажів, правилами. для будівельних композицій та ін. Окреслено низку перспективних напрямів і технік, за допомогою яких ідеальна візуалізація, що виникла в епоху романтизму, може бути використана в різноманітних проявах сучасного дизайну. У цьому контексті виділяються риси загальноісторичної об’єктивності та часової суб’єктивності. Встановлено важливість досвіду конструювання ідеальної матеріальності в моделюванні соціально-мотиваційного феномену «стиль життя», який має значний вплив на колективну поведінку та ціннісні категорії сучасних колективів. Виявлено низку відмінностей, що відрізняють конструкцію «ідеальної матеріальності» епохи романтизму та «Прекрасної доби» від більш ранніх періодів, таких як, наприклад, класичне чи античне мистецтво. До речі, визначено, що саме в добу романтизму сформувалася риса особистої причетності спостерігача до пафосу досконалого, який раніше належав лише світу античних богів і героїв. Ключові слова: ілюзія, ідилія, ідеальне існування, романтизм, 19 ст., 20 ст.