Антиколоніальні стратегії держав Балтії: приклад для України
Автор: Бінас Оксана Володимирівна
Кваліфікаційний рівень: магістр (ОНП)
Спеціальність: Міжнародна інформація (освітньо-наукова програма)
Інститут: Інститут прикладної математики та фундаментальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2024-2025 н.р.
Мова захисту: англійська
Анотація: Мета роботи – дослідити та порівняти антиколоніальні стратегії Латвії, Литви й Естонії в контексті їхнього історичного досвіду, культурної ідентичності та сучасної державної політики, вплив політики пам’яті на формування незалежності та національної свідомості, а також виробити орієнтири для антиколоніальної стратегії України. Завдання дослідження: розглянути антиколоніалізм як етап розвитку держави; описати історичний контекст формування антиколоніальних стратегій Латвії, Литви та Естонії; визначити ключові політичні та культурні чинники, які вплинули на розвиток антиколоніальних стратегій в країнах Балтії; дослідити політику пам’яті країн Балтії; порівняти підходи Латвії, Литви й Естонії до формування політики пам’яті після відновлення незалежності; визначити, які аспекти антиколоніальних стратегій Латвії, Литви та Естонії можуть бути використані як приклад для України. Під час виконання магістерської кваліфікаційної роботи використано теоретичні методи дослідження: метод аналізу та узагальнення інформаційних джерел про антиколоніальні стратегії, політику пам’яті Латвії, Литви та Естонії, а також компаративний метод і систематизацію зібраних даних. У першому розділі з’ясовано поняття антиколоніалізму, погляд науковців на цей процес та з’ясовано, який вплив має антиколоніальна діяльність на розвиток держави. У другому розділі описано історичний контекст у якому формувалися країни Балтії та які історичні події мали вплив на формування антиколоніальних стратегій цих держав, які культурні та економічні фактори відгукнулися під час творення майбутніх стратегій. У третьому розділі розглянуто поняття політики пам’яті, проведено аналіз меморіальної політики Латвії, Литви й Естонії, її вплив на формування антиколоніальних стратегій та національної ідентичності, здійснено порівняння підходів держав Балтії до творення політики пам’яті після відновлення незалежності в 1991 році. У четвертому розділі описано політику пам’яті України, її сучасний стан та, опираючись на дослідження Латвії, Литви й Естонії вироблено рекомендації щодо того, які аспекти антиколоніальних стратегій можуть бути використані як приклад для України. У результаті виконання магістерської роботи зроблено такі висновки: Антиколоніалізм – це один з головних елементів для побудови незалежної демократичної держави. Усвідомлення та відкидання колонізованого мислення надає можливість державі утворити національну ідентичність, що буде опиратися на цінності держави, пам’ять про історичне минуле та сприятиме інтеграції суспільства. Країни Балтії за весь час існування ставали жертвами окупацій різних держав та режимів. Деякі з них сприяли розвитку держав, а інші – намагалися денаціоналізувати держави, вчиняли репресії та злочини проти громадян. Незважаючи на трагічні події, пережиті їх народами, вони змогли зберегти ідентичність, виявили стійкість, повернули незалежність, що вплинуло на їх політичний та культурний стан тепер. Проте етнічний склад Литви відрізняється від Латвії та Естонії через радянську демографічну політику: переселення росіян до країн, депортації. У Литві більшість – литовці через непридатність території для планів радянського союзу. Через ці обставили Литві не довелося вести жорстку мовну політику, у Литві та Естонії через велику частину росіян, а в Литві ще й поляк, потрібен захист державних мов. Меморіальна політика країн Балтії має довгий час формування та багатоетапність. Латвія, Литва та Естонія засудили комуністичний та нацистські режими, визнали їх окупаційними, відновлюються національну ідентичність, ведуть антиколоніальну діяльність. Вкрай важливо для країн Балтії – вести проєвропейську діяльність, долати окупаційний спадок й історичні травми. Латвія, Литва та Естонія має ряд спільних ознак у формуванні меморіальної політики, серед яких засудження окупації, прагнення розвивати національну ідентичність, демонстрація тяглости історії держав, активна дерадянізація, очищення влади та інше. Однак, Литва більш радикальна у криміналізації заперечення злочинів. Латвія та Естонія у державах створили статус «негромадян». Порівняно з Латвією й Естонією, Литва веде менш активну мовну політику. У Латвії прописана доктрина орієнтації на Захід. Естонія вирізняється проведенням «шокової терапії» через реформи. Відповідно до проведеного дослідження, для української антиколоніальної стратегії з антиколоніальних стратегій Латвії, Литви та Естонії можна перейняти творення антиколоніальної стратегії через освітньо-просвітницьку діяльність, апелювання до національної історії, героїчних постатей України, науково-дослідна робота в історичній сфері, просування українського трактування історичного минулого, популяризувати сучасну українську історію, не зупиняти процес деколонізації та декомунізації, активна реалізація мовної політики, очищення влади, забезпечення належного захисту архівних документів. Ключові слова: антиколоніалізм, антиколоніальна стратегія, країни Балтії, політика пам’яті, Україна, деколонізація.