Роль спадщини Дрогобицької солеварні у туристичному розвитку краю
Автор: Котів Анна-Марія Орестівна
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Управління культурною спадщиною та культурним туризмом
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2024-2025 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Котів А.-М.О., Вербицька П.В. (керівник). «Роль спадщини Дрогобицької солеварні у туристичному розвитку краю» Магістерська кваліфікаційна робота. – Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2024. Розширена анотація. Дрогобицька солеварня – один із найстаріших промислових об’єктів в Україні та Європі, який безперервно працює з часів середньовіччя і донині. Ця солеварня є важливим культурним та історичним надбанням Дрогобича та всієї України, привертаючи увагу туристів завдяки своїй унікальній історії та традиціям солеваріння, що збереглися до наших днів. Саме солеваріння сприяло стрімкому розвитку міста. За дрогобицькою сіллю приїжджали чумаки зі всієї України і центральної Європи. Сьогодні, коли туристичний потенціал України активно розвивається, збереження та популяризація таких об’єктів, як Дрогобицька солеварня, набувають особливого значення. У зв’язку з цим постає питання про роль спадщини солеварні у формуванні туристичних пропозицій та розвитку туристичної інфраструктури регіону. Об’єкт дослідження: культурно-історична спадщина Дрогобицької солеварні. Предмет дослідження: вплив історичної спадщини Дрогобицької солеварні на розвиток туристичної інфраструктури та формування туристичної привабливості регіону. Мета дослідження: аналіз значення та ролі Дрогобицької солеварні у розвитку туристичної галузі регіону, а також розробка рекомендацій щодо популяризації цього об’єкта в Україні та за її межами. У дослідженні з’ясовано яку роль Солеварний промисел відіграв у розвитку Дрогобича, він став фундаментом його формування та зростання. Саме завдяки багатим соляним родовищам це місце приваблювало перших поселенців, і навколо солеварні поступово розгорталося міське життя. Таке розташування обумовило й появу кількох сакральних центрів, які розміщувалися поблизу місць видобутку солі. Відомо, що поряд із солеварнею збудували три давні церкви — Св. Юрія, Воздвиження Чесного Хреста та П’ятницьку. Згодом ближче до магдебурзького центру міста постала ще одна важлива церква — Пречистої Богородиці, що датується XVI століттям. Цей кластер сакральних споруд свідчить про важливість солеварного промислу для формування містобудівного й культурного центру[1]. Проаналізовано основні віхи розвитку солеварні від часу заснування до сьогодення, а саме її історичний розвиток, технологічні аспекти та економічний вплив. Доведено, що з приходом австрійської влади у Галичину в кінці XVIII століття, королівські маєтки, включно з дрогобицьким солеварним підприємством, перейшли у власність держави. На кінець XVIII століття дрогобицька солеварня розпочала модернізацію: поступово старе обладнання заміняли новим, продуктивнішим. На початку XIX століття тут замінили залізні панви на мідні, збільшивши їх об’єм, а також встановили металеві форми для набивання топок замість дерев’яних. Завдяки будівництву нових веж було вдосконалено метод сушіння соляних топок, що значно підвищило продуктивність. У 1782 році австрійський уряд реорганізував управління державними соляними промислами, утворивши шість економічних округів. Дрогобич став центром одного з них, а управління здійснювалося економічною дирекцією, куди входили директор, інспектор та писарі[4]. У міжвоєнний період, коли Дрогобич перебував у складі Польщі, солеварня увійшла до державного підприємства «Польська монополія сільна» з центром у Варшаві. У 1948 році тут вперше розпочали йодування солі мокрим методом, а в 1955 році — механічне вигрібання солі, що стало значним технологічним проривом для підприємства. У 1957 році на двох випарювальних агрегатах встановили нові вдосконалені вигрібні механізми[2]. У період Незалежності України дрогобицька солеварня отримала друге дихання, ставши популярним туристичним об’єктом завдяки збереженню автентичних методів видобутку солі. Завдяки підтримці місцевої влади й адміністрації заводу це історичне місце приваблює численних туристів, охочих побачити, як працює найстаріше солеварне підприємство України, а можливо, й усієї Європи. Унікальний спосіб видобутку солі, який зберігся до наших днів, має культурну та історичну цінність і є кандидатом для внесення до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО[3]. Укладено туристичний маршрут, який має на меті не тільки розвиток гастрономічної культури, але й підтримку місцевої економіки. Розвиток бренду та залучення туристів сприятимуть зростанню попиту на місцеву продукцію та послуги, що забезпечить економічну стабільність регіону. Таким чином, проект "Сіль Дрогобича в гастрономічній традиції регіону" є яскравим прикладом того, як культурна спадщина може стати потужним інструментом для сталого розвитку та збереження унікальних традицій, які формували регіон протягом століть. Ключові слова – Дрогобич, сіль, Дрогобицька солеварня. Перелік використаних літературних джерел. 1. На сользаводі. Радянське слово. 1951. 26 вересня. № 191. С. 3. 2. Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України імені В.Стефаника. Ф. Бавор. № 1104/І. 3. Думан Т. Діюче солевидобувне підприємство у скансені. Галицька Брама. 2013. № 7–9 (223–225). С. 23 4. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.) / наук. ред. Л. Тимошенко. Дрогобич, 2009. С. 96.