«Політика ЄС у сфері кібер безпеки у ХХІ столітті»
Автор: Гунько Дмитро Сергійович
Кваліфікаційний рівень: магістр
Спеціальність: Міжнародні відносини
Інститут: Інститут гуманітарних та соціальних наук
Форма навчання: денна
Навчальний рік: 2024-2025 н.р.
Мова захисту: українська
Анотація: Магістерська кваліфікаційна робота досліджує сучасний стан, еволюцію та перспективи розвитку політики кібербезпеки в Європейському Союзі. Особливий акцент зроблено на адаптації ЄС до нових викликів цифрової епохи, таких як кібератаки, дезінформація, гібридні загрози та швидкий розвиток технологій. Метою цього дослідження є аналіз політик та рамок кібербезпеки ЄС для розуміння їх ефективності у вирішенні сучасних кіберзагроз та пропозиція рекомендацій щодо посилення цифрової стійкості ЄС. Об’єктом дослідження є рамкова політика кібербезпеки Європейського Союзу, яка включає нормативно-правові документи, інституції та механізми співпраці між державами-членами. Предметом дослідження виступають конкретні стратегії, заходи та регуляторні ініціативи ЄС, спрямовані на протидію кіберзагрозам та забезпечення стабільності цифрового середовища. Актуальність дослідження обумовлена тим, що кіберзагрози стають дедалі масштабнішими і складнішими, ставлячи під загрозу безпеку цифрової інфраструктури, національну безпеку, економічну стабільність та соціальне благополуччя. У світлі зростаючої кількості гібридних атак, таких як дезінформація, кібершпигунство та саботаж критичної інфраструктури, особливу увагу в дослідженні приділено впливу російсько-української війни на політику кібербезпеки ЄС. [1] Дослідження проводилося з використанням якісних методів аналізу, включаючи вивчення нормативно-правових актів ЄС, порівняльного аналізу для оцінки ефективності різних політичних інструментів, кейс-стаді з кіберзагроз та оцінку ефективності сучасних стратегій кібербезпеки. Аналіз включав вивчення ключових регуляторних документів, як Директива NIS2, Акт про кібербезпеку, а також політичних ініціатив, спрямованих на гармонізацію підходів у сфері кібербезпеки між державами-членами. Окрему увагу було приділено механізмам міжнародної співпраці ЄС, зокрема з НАТО, та ініціативам у сфері кібердипломатії.[2] Результати дослідження показують, що ЄС зробив значний крок уперед у створенні комплексної політики кібербезпеки. Від початкових ініціатив, які були спрямовані переважно на гармонізацію внутрішнього ринку, ЄС перейшов до інтегрованих стратегій, що враховують як внутрішні, так і зовнішні загрози. Особливо важливими стали зусилля з розвитку цифрового суверенітету, які передбачають зменшення залежності від зовнішніх технологічних постачальників та створення власної інфраструктури. Однак дослідження виявило низку викликів, зокрема нерівномірний рівень цифрової готовності серед держав-членів, дефіцит кваліфікованих фахівців та складнощі у координації кібербезпекових зусиль. [3] Геополітична напруженість, зокрема викликана російсько-українською війною, значно вплинула на пріоритети ЄС у сфері кібербезпеки. Цей конфлікт підкреслив необхідність більш тісної співпраці в межах Союзу, посилення механізмів обміну інформацією та координації дій під час кібератак. У відповідь на ці виклики ЄС розширив свої регуляторні ініціативи, впроваджуючи механізми сертифікації кібербезпеки та створюючи інструменти для протидії гібридним загрозам. На основі проведеного аналізу запропоновано рекомендації для вдосконалення політики кібербезпеки ЄС. До ключових пропозицій належать розширення регуляторного контролю, впровадження новітніх технологій, таких як постквантова криптографія, інтеграція штучного інтелекту для раннього виявлення загроз та створення освітніх програм для розвитку кадрового потенціалу у сфері кібербезпеки. Особливу увагу приділено необхідності розширення міжнародної співпраці ЄС з метою створення глобальних стандартів кібербезпеки, які б відповідали демократичним цінностям і забезпечували безпеку цифрового середовища. Робота також підкреслює важливість збалансованого підходу між прагненням до цифрового суверенітету та необхідністю збереження відкритості для міжнародної співпраці. ЄС може відігравати провідну роль у формуванні глобальних стандартів кібербезпеки, пропонуючи альтернативу підходам США та Китаю.[4][5] Таким чином, дослідження робить внесок у розуміння кібербезпеки як комплексної багаторівневої проблеми та пропонує шляхи для вдосконалення стратегій ЄС у сфері цифрової безпеки. Ключові слова: кібербезпека, цифровий суверенітет, гібридні загрози, Європейський Союз, кібердипломатія. Перелік використаних літературних джерел. 1. Pynnoniemi, K. (2021). The concept of hybrid war in Russia: A national security threat and means of strategic coercion. Hybrid CoE Strategic Analysis, (27), 3–6. https://www.hybridcoe.fi/wp-content/uploads/2021/05/20210518_Hybrid_CoE_Strategic_Analysis_27_The_concept_of_hybrid_war_in_Russia_WEB.pdf 2. Khausar, M., & Rivai Ras, A. (2023). Establishment of the cyber diplomacy toolbox (CDT) as a joint diplomatic response to the european union against the threat of cyber attack activity. POLITICON : Jurnal Ilmu Politik, 5(1), 29–58. https://journal.uinsgd.ac.id/index.php/politicon/article/view/14833 3. Rupp, C. (2024). Navigating the EU cybersecurity policy ecosystem. A comprehensive overview of legislation, policies and actors. Interface. https://www.interface-eu.org/publications/navigating-the-eu-cybersecurity-policy-ecosystem 4. Farrand, B., & Carrapico, H. (2022). Digital sovereignty and taking back control: From regulatory capitalism to regulatory mercantilism in EU cybersecurity. European Security, 31(3), 435–453. https://doi.org/10.1080/09662839.2022.2102896 5. Carver, J. (2024). More bark than bite? European digital sovereignty discourse and changes to the European Union’s external relations policy. Journal of European Public Policy, 31(8), 2250–2286. https://doi.org/10.1080/13501763.2023.2295523